Лозуватська
школа в минулому
була 7ми річною
і знаходилась в
двох приміщеннях: в одному
приміщенні навчались діти
молодшого віку з 1 по 4
класи, а в другому – діти 5-7 класів. Те приміщення, де вчились
діти молодших класів,
було на території
сучасного господарства СТОВ
«Агровіта», а друге
приміщення було там, де
знаходиться сучасна двоповерхова
школа.
В роки
війни школу німці
використовували для своїх
потреб.
В 1950
році директором школи
був Тітов Артем
Артемович. В школі було
багато класів: починаючи з
2 і по
7 клас було
по 2 класи, а
5 класів було аж
три. Дітей в класах
було по 45
чоловік, не хватало місця
в журналі для
запису списку дітей, тому
прізвища учнів дописували
на окремих листках.
В той
час діти ходили
до школи із с.
Семеринки (тепер цього села
вже немає), їх підвозили
кіньми і з
Ульянівського радгоспу. Директора
Тітова А.А. перевели в
середню школу села Розсоховатки, а в
Лозуватській школі став директором Баркар
Андрій Карпович.
Після закінчення Лозуватської
школи діти продовжували
навчання в Розсоховатській середній
школі. Директор школи пішов
на пенсію, а його
змінив Корховий Іван Митрофанович. Після закриття
школи в селі
Димино-Михайлівка дітей перевели
в Лозуватську школу і
призначили директором Задвірну
Раїсу Петрівну, а Корхового І.М. перевели
в Розсоховатську школу директором. З
часом Задвірна Р.П. переїхала в м.
Малу Виску, а
на її місце
призначили Пойду Павла
Андрійовича. При ньому побудували
нову сучасну школу,
їдальню, приміщення
школи-майстерні. Забезпечили новими
меблями, партами, стільцями
за державні кошти.
В
школі діяли групи
продовженого дня. Продуктами забезпечував
колгосп. При школі була
ділянка землі, де висаджували
овочі для їдальні. Обробляли цю ділянку
учні разом з
класними керівниками та
вихователями, допомагали і батьки. При
цьому і держава
не забувала про
дітей і про
школу – виділяла кошти на
ремонти, на харчування, на
меблі і т.д. Також
допомагала одягом дітям
малозабезпеченим та багатодітним
сім′ям.
Завучами були такі вчителі: Орєхова Ольга
Дорофіївна, Сокуренко Іван Дмитрович, Черевченко Поліна
Іванівна. Добросовісно і відповідально
відносились до роботи всі
вчителі школи, добре був
поставлений
навчально-виховний процес.
Після закінчення школи
діти йшли навчатися
в інші навчальні
заклади і підтверджували там
свої знання. Більшість дітей
закінчували 10 класів
в Маловисківській школі
№3 і 12 учнів
одержали Золоті медалі.
Вчителі предметними добре
проводили уроки, додатково працювали
з дітьми в позаурочний
час. Всі учні школи
були охоплені гуртковою
роботою. Діяла піонерська та
комсомольська організації.
Керувала їх роботою
досвідчена піонервожата Тютюненко
Валентина Дмитрівна. Вона разом
з класними керівниками
та вихователями організовувала
учнів на участь їх
в різних громадських корисних міроприємствах села, школи, класу.
Допомагали місцевому колгоспу
вирощувати овочеві культури та
їх збору. Колгосп виділяв
машину, обладнану для екскурсій
по визначним місцям
нашої України: Київ, Полтава,
Одеса, Умань, Канів, Світловодськ та інше.
Учні збирали
металолом, здавали його і
за це одержували
гроші та цінні
подарунки. Наша школа назбирала
найбільше металолому і
за це нам
виділили автобус, який перевозив
людей з села
Розсоховатки до Малої
Виски через Лозуватку.
В школі
була організована класно-кабінетна система навчання..Добре проводилась
військово-патріотична робота. В роки
Великої Вітчизняної війни
проходили військові переміщення
військ німців і
наших воїнів, і в
селі був госпіталь, де
лежали хворі та
поранені солдати. Тих, хто помирав, хоронили в
нашому селі, в колгоспному
саду. Там була братська
могила, яку з часом
перенесли в центр
села, де вона знаходиться
і тепер.
Діти разом
з класним керівником
Пойдою Марією Дмитрівною
вели пошукову роботу
щодо захоронених воїнів. Через
зв'язок з Москвою
дізналися про місце
прожиття рідних, тих воїнів, які
були поховані в
братській могилі. Велася переписка
з цими людьми, відбувалися зустрічі. Частими гостями
були рідні з села Журавка
Черкаської області: Шевченко та Болотюки.
Був також
зв'язок з солдатами
нашого села, які служили
в армії . Ці солдати
писали листи в
школу, звертались з подякою
до вчителів та вихователів.
Діти школи
листувалися з дітьми
Болгарії, Польщі, Німеччини, а
також з піонерами
інших республік нашої
країни: з Білорусії, Росії,
Туркменії, Казахстану, обмінювалися
з ними сувенірами, значками, марками. Все
це робило життя
дітей змістовним, цікавим.
Директор школи Пойда
П.А. за станом здоров′я
подав заяву про
звільнення його від
обов’язків директора.
Прохання задовольнили і
на місце його
став директором Щербак
Сергій Борисович. Перебував на посаді
не довго і
на його місце
прийшов Камшиленко Сергій
Васильович, який працював майже
20 років в
Лозуватській ЗШ І-ІІ
ступенів.
За
свої 38 років існування новою школою керували
4 директори:
Записано
зі слів вчителя математики Лозуватської
школи Пойди Марії
Дмитрівни (1927 року народження)
